Управління Держпраці інформує!
Посередництво у працевлаштуванні
До послуг з посередництва у працевлаштуванні належать пошук роботи та сприяння у працевлаштуванні особи, добір працівників відповідно до замовлень роботодавців (у тому числі іноземних) у межах укладених з роботодавцями договорів.
Держпраці наголошує, що три роки війни та складна економічна ситуація в країні зумовлює постійне збільшення масштабів трудової міграції. Багато громадян прагнуть знайти роботу в більш безпечних регіонах України або за межами країни, і на допомогу їм приходять компанії, що займаються посередництвом у працевлаштуванні. Але далеко не всі надають послуги доброчесно та на законних підставах. Тому потрібно ретельно перевіряти всю наявну інформацію про посередника.
Діяльність суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та інших суб’єктів господарювання, які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у інших роботодавців, регулюється Законом України «Про зайнятість населення» та іншими законодавчими актами України.
Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» суб’єктом господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні, є: зареєстрована в установленому законом порядку юридична особа, яка провадить господарську діяльність, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, а також фізична особа-підприємець, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні та/або за кордоном відповідно до цього Закону та інших актів законодавства.
Стаття 36 Закону України «Про зайнятість населення» визначає основні організаційні засади діяльності суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні.
До послуг з посередництва у працевлаштуванні належать пошук роботи та сприяння у працевлаштуванні особи, добір працівників відповідно до замовлень роботодавців (у тому числі іноземних) у межах укладених з роботодавцями договорів (контрактів).
Перелік суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та суб’єктів господарювання, які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у інших роботодавців, формується та ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, відповідно до Порядку формування та ведення переліку суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та суб’єктів господарювання, які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в інших роботодавців, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2013 №400.
Суб’єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та суб’єкти господарювання, які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у інших роботодавців, зобов’язані:
1) надавати громадянам повну та достовірну інформацію про попит роботодавця на робочу силу (вакансії), його вимоги щодо кваліфікації, досвіду роботи, про умови, характер та оплату праці;
2) співпрацювати з відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, підприємствами, установами та організаціями, профспілками та їх об’єднаннями, організаціями роботодавців та їх об’єднаннями;
3) забезпечувати захист інформації, що надійшла від громадян, які звертаються з метою працевлаштування, та дотримання правил використання і поширення такої інформації, встановлених законами України “Про інформацію” та “Про захист персональних даних”, а також конфіденційність комерційної інформації роботодавців відповідно до закону;
4) подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, відомості про чисельність працевлаштованих ними осіб у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики.
Суб’єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, не мають права:
1) свідомо здійснювати набір, працевлаштування або наймання працівників для робіт, пов’язаних з неприйнятними небезпеками і ризиками, а також для робіт, на яких ці працівники можуть стати жертвами зловживань чи дискримінації будь-якого характеру;
2) перешкоджати найманню залученого працівника безпосередньо роботодавцем, обмежувати професійну мобільність працівника, накладати санкції на працівника, який погодився на роботу в іншого роботодавця;
3) надавати працівників у розпорядження роботодавця для заміни його працівників, які проводять страйк або інші колективні дії.
Відповідальність за порушення законодавства про зайнятість населення передбачено нормами статті 53 вищезазначеного Закону.
Посадові особи суб’єкта господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні, які порушили вимоги законодавства під час надання таких послуг, несуть відповідальність згідно із законодавством.
|
Звільнення працівника через відсутність понад чотири місяці. Надає роз’яснення головний державний інспектор Північно-Східного міжрегіонального управління Держпраці Ковтун Владислав Миколайович |
|
|
|
Чи має право роботодавець звільнити такого працівника та за яких умов? 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі — Закон № 2352). Зокрема, Закон України № 2352 ввів у Кодекс законів про працю України (далі — КЗпП) нові підстави для звільнення. Серед них — звільнення працівника, з яким немає зв’язку більше ніж чотири місяці. Дану підставу для припинення трудового договору не слід ототожнювати із звільненням у зв’язку з прогулом (пункт 4 статті 40 КЗпП). Для припинення дії трудового договору за відповідною підставою мають бути одночасно дотримані дві обов’язкові умови: фактична відсутність працівника на робочому місці понад 4 місяці підряд; відсутність інформації у роботодавця про причини такої відсутності понад 4 місяці підряд (при цьому немає значення поважність чи не поважність причин такої відсутності). У випадку невиконання одночасно двох вищенаведених умов, звільнення відповідно до такої підстави може бути визнано судом в майбутньому незаконним та суд може поновити працівника на роботі, наприклад, якщо працівник доведе, що протягом 4 місяців поінформував роботодавця про причини своєї відсутності. При цьому, роботодавець має право звільнити такого працівника у випадку відсутності його на робочому місці 4 місяці підряд. Тому, не може вважатись виконанням цієї умови наявність кількох подібних періодів, які в сумі дорівнюють або перевищують 4 місяці. Щоб задокументувати факт того, що працівника немає на роботі й немає інформації про причини відсутності роботодавцю необхідно скласти: акти про відсутність на роботі з нез’ясованих причин; доповідні про те, що працівнику телефонували, писали, відвідували вдома тощо.
Які існують пільги при працевлаштуванні осіб з інвалідністю Реклама Люди з інвалідністю мають право працювати на підприємствах, а також займатися підприємницькою чи іншою діяльністю, яка не заборонена законом, тобто реалізовувати свої творчі та виробничі здібності, відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 р. При цьому роботодавці, керуючись ст. 18 Закону № 875-XII, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для осіб з інвалідністю, у т. ч. спеціальні робочі місця. Нагадаємо, що у ст. 19 Закону № 875-XII встановлено норматив у розмірі 4% людей з інвалідністю від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працюють від 8 до 25 осіб, то одне робоче місце. Важливо, що підприємства, які використовують працю інвалідів, мають створити для них умови праці з урахуванням рекомендацій МСЕК та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. Для цього, при укладенні трудового договору громадяни з інвалідністю мають надати роботодавцеві, серед іншого, довідку МСЕК та виписку з акта огляду в МСЕК, а також індивідуальну програму реабілітації (ч. 2 ст. 24 КЗпП). Для працівників з інвалідністю відсутній випробувальний термін при прийомі на роботу (ч. 3 ст. 26 КЗпП), але на період дії воєнного стану дану норму призупинено (ч. 1 п. 2 ст. 2 ЗУ № 2136). Також особи з інвалідністю мають право на роботу на умовах неповного робочого дня/тижня та пільгові умови праці (ст. 172 КЗпП). Роботодавець зобов'язаний на прохання працівника, що має право на неповний робочий час, встановити робочий час тієї тривалості, про яку просить працівник. У деяких випадках, нагадує Держпраці, на весь час виконання нижче оплачуваної роботи зберігається попередня середня зарплата працівника або надається матеріальне забезпечення за соцстрахуванням. Також може надаватися забезпечення за рахунок Пенсійного фонду України. Якщо у разі переведення на легшу роботу відповідно до медрекомендацій виникає потреба у перепідготовці працівника, то її організовує роботодавець у випадках, передбачених законодавством. Якщо особа з інвалідністю не досягла пенсійного віку і не працює, але бажає працювати, вона має право зареєструватися у службі зайнятості як безробітна (ст. 18 Закону № 875-XII). Слід додати, що працівники з інвалідністю можуть скористатися правом піти в щорічну оплачувану відпустку повної тривалості ще до настання 6-місячного строку безперервної роботи на цьому підприємстві. До того ж, на власника покладається обов’язок організовувати навчання, перекваліфікацію, працевлаштування осіб з інвалідністю, створення для них умов праці з урахуванням медичних рекомендацій.
Незадекларована праця. До Державної служби України з питань праці надходять звернення громадян зі скаргами на роботодавців, які використовують найману працю без оформлення трудових відносин, а потім не виплачують їм заробітну плату за цей час, або виплачують у меншому розмірі, не сплачують за працівників ЄСВ та податки. Використання незадекларованої праці справляє значний негативний вплив на розвиток економіки як країни, так і громади та більш того - на життєвий рівень людей. Незадекларована праця не тільки обмежує можливості держави проводити сучасну соціальну політику у сферах освіти, охорони здоров’я, розвитку професійних навичок, зайнятості, соціального захисту та пенсійного забезпечення, вона створює недобросовісну конкуренцію щодо тих суб’єктів господарювання, які повністю забезпечують виконання зобов’язань щодо сплати податків, охорони праці і соціального забезпечення працівників. Окрім того, незадекларована праця дає роботодавцям необмежені можливості тиску на працівників. Незадекларована праця найчастіше проявляється у таких формах: економічна діяльність без державної реєстрації; наймана праця без оформлення трудових відносин; приховування від державних органів частини відпрацьованого робочого часу та заробітної плати; маскування трудових відносин під виглядом інших форм діяльності (цивільні відносини, фіктивна самозайнятість тощо). І що саме цікаво - незадекларована праця має негативні наслідки як для працівників, так і для роботодавців. Повністю задекларована праця є лише в тому випадку, якщо роботодавець уклав з працівником трудовий договір, офіційно повідомив про його працевлаштування податкові органи, офіційно і в повному розмірі виплачує заробітну плату, сплачує за працівника єдиний соціальний внесок. Виконання цих умов гарантуватиме працівникові здорові і безпечні умови праці. Працівник без офіційного оформлення на роботу позбавляє себе добровільно гарантованого державою розміру заробітної плати; виплати своєчасно та не нижче мінімальної заробітної плати, офіційної відпустки, відпустки по догляду за дитиною тощо; виплат у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю; допомоги у разі настання нещасного випадку під час виробничого процесу; соціального страхування. До того ж неоформлений офіційно працівник втрачає трудовий та страховий стаж при розрахунку розміру пенсії. Адже тільки легально оформлений працівник, який, відповідно, матиме достатньо страхового стажу, отримає право на гідну пенсію. Роботодавець, який не оформляє офіційно працівників, провокує безвідповідальне ставлення їх до роботи, ухиляння від поставлених завдань, неетичну поведінку. Не можна виключати й того, що роботодавець ризикує натрапити на аферистів, внаслідок чого понести фінансові втрати.
Торгівля людьми є злочином проти людяності Торгівля людьми є злочином проти людяності. Вона включає акт вербування, перевезення, передачі, приховування або одержання людини за допомогою застосування сили, примусу або іншими засобами, з метою її експлуатації. Щороку тисячі чоловіків, жінок і дітей потрапляють до рук торговців людьми, в їхніх власних країнах і за кордоном. Торгівля людьми — явище глобальне. Воно сильно впливає на країни, що знаходяться в стані політичної та економічної трансформації або постконфліктного стресу, які в основному і є країнами походження для всесвітнього кримінального процесу торгівлі людьми. Це явище також впливає як на економічно розвиненіші країни призначення, так і на країни транзиту. Людей, що живуть в скрутних умовах, привертає можливість поліпшення свого життя в багатших і розвиненіших країнах, а в той же самий час в країнах призначення зростає попит на низькооплачуваних робочих в нелегальних трудових секторах економіки, а також в легальних трудових секторах з низькою заробітною платнею. Примусова праця — це ситуація, в якій жертви змушені працювати проти їхньої власної волі, під погрозою насильства або інших форм покарання, їхня свобода обмежена і на ступінь володіння власністю здійснюється тиск. До примусової праці може належати праця домашньою прислугою, сільськогосподарська праця, виснажлива праця на заводах, праця сантехніками, в громадському харчуванні та в інших сферах послуг, і жебрацтво. В Україні, за оцінками, починаючи з 1991 року, до 0,5 млн українських жінок були продані за кордон. Українці стають жертвами торгівлі людьми не лише в Україні, але й у Польщі, інших країнах Європи, Туреччині, США, країнах Центральної Азії та Близького Сходу. Торгівля людьми була і залишається серйозною глобальною проблемою, яка торкнулася багатьох країн світу, особливо Україну в умовах повномасштабної російської агресії. Вона ставить під загрозу життя тисяч людей щоденно, тому викликає все більше уваги у світі. Це глобальне явище має серйозні наслідки не тільки для жертв, які часто стають заручниками сексуальної експлуатації, примусової праці, торгівлі органами та інших форм насильницької експлуатації, а й для їх сімей. Через російську агресію понад 1,3 мільйона осіб зі східної України стали вимушеними переселенцями. Ці люди є особливо вразливими до експлуатації. Жінок та дівчат у зоні конфлікту викрадають, щоб згодом змусити їх до праці або надання сексуальних послуг. Торгівля людьми вважається особливо тяжким злочином, і відповідно до статті 149 Кримінального кодексу України «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини» передбачає покарання осіб, які займаються торгівлею людьми, позбавленням волі на строк від 3 до 15 років. Якщо ви, ваші знайомі стали жертвою торгівлі людьми або якщо ви володієте інформацією щодо таких злочинів, негайно телефонуйте: Урядова гаряча лінія з питань протидії торгівлі людьми 1547; Національна безкоштовна гаряча лінія з питань протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів 527 (безкоштовні дзвінки з мобільних телефонів в Україні) та 0 800 505 501 безкоштовні дзвінки зі стаціонарних телефонів в Україні. Вчергове звертаємося до всіх громадян, будьте уважними та обережними!
Головний державний інспектор |
