Бідаш Андрій Миколайович
Бідаш Андрій Миколайович народився 16 березня 1981 року. З дитинства жив у селищі Градизьк, де зростав у дружній родині разом із батьками - Миколою Михайловичем та Ольгою Іванівною - і двома сестрами, Мариною та Тетяною. Родина прищепила йому любов до праці, повагу до людей та відповідальність за свої вчинки. Саме ці якості стали основою його характеру на все життя.
Після закінчення Градизької загальноосвітньої школи Андрій продовжив навчання у Глобинському професійному училищі № 5, де здобув професію тракториста. Трудову діяльність розпочав у тракторній бригаді, де зарекомендував себе працьовитим і відповідальним фахівцем. Згодом проходив строкову службу у Військово-Морських Силах України на фрегаті «Гетьман Сагайдачний», де служив акустиком. Після завершення військової служби працював на залізничній дорозі, сумлінно виконуючи свої обов'язки та користуючись повагою серед колег.
Найбільше його щастя - сім'я. Андрій є люблячим сином і турботливим батьком для свого сина Дмитра. Вільний час він завжди намагається присвятити найдорожчим людям. Любить спільний відпочинок, сімейні зустрічі, із задоволенням виїжджає на риболовлю, де знаходить душевний спокій та відпочинок.
Рідні та друзі характеризують його як добру, щиру й сердечну людину. Він легко знаходить спільну мову з людьми, має гарне почуття гумору, відкритий і товариський. Одним із його улюблених занять є ремонт техніки - він із захопленням працює руками та завжди готовий допомогти тим, хто цього потребує.
Андрій понад усе цінує мирне життя та свою родину. Найщасливішим відчуває себе тоді, коли всі близькі збираються разом. Не сприймає несправедливості, завжди прагне чинити по совісті й залишатися чесним перед собою та людьми.
Він мріє про Перемогу, про мирну Україну, де діти більше ніколи не знатимуть війни. Найбільшим його бажання - повернутися додому, проводити більше часу із сином, грати разом у футбол, жити звичайним щасливим життям поруч із родиною.
Рідні пишаються тим, що Андрій без вагань став на захист України, проявивши мужність, відвагу та справжню любов до Батьківщини. Для сім'ї він - люблячий син і батько, для друзів - вірний товариш, а для громади - Захисник, який віддано виконає свій обов'язок.
Востаннє родина спілкувалася з ним 10 вересня 2023 року. Тоді він запевняв, що незабаром повернеться додому. Сьогодні найзаповітніше бажання рідних - знову обійняти його. Їхню віру підтримують любов, надія та незламна впевненість, що найдорожчі люди завжди залишаються в серці.
Кожен Захисник України – це окрема історія життя, любові, праці, мрій і боротьби. За кожним ім’ям стоїть родина, яка чекає. Поки Захисник не повернувся додому, ми зберігаємо пам'ять про нього, підтримуємо його рідних і не припиняємо вірити. Поки є віра – є надія.
