Молоде покоління Градижчан шанує історію свого краю, та вже робить свій внесок в науковий доробок історії Полтавщини. Учениця 11 класу Градизької гімназії ім. Героя України О.Білаша Тиришкіна Вікторія Станіславівна підготувала наукову роботу для участі в обласному конкурсі, в якій зробила акцент на сучасній історії Градизька, точніше на відомих особистостях рідного селища. Робота може бути використана на уроках історії та для пропедевтичного курсу «Історія Полтавщини». Матеріали дослідження передані в історико-краєзнавчий музей Градизької гімназії імені Героя України Олександра Білаша для збереження та доступу відвідувачам музею. Пропонуємо авторську роботу за посиланням.
«Загальна карта України» (лат. Delineatio Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina. Cum adjacentibus Provinciis) — географічна карта України та сусідніх країн 1648 року. Складена як рукопис французьким військовим інженером Гійомом Левассером де Бопланом.
Градизьк – дуже давнє поселення. У вересні 2015 року відзначалося його 1150-річчя. Минуле Градизька – невід’ємна частина історії не лише Полтавщини, а й усієї України. Її важливою віхою є життя й діяльність окремих історичних постатей. Питання, що досліджується, невивчене й важливе для історії селища. Викладачами Полтавського педагогічного університету написана «Історія Полтавщини», що є посібником на уроках історії рідного краю. Брошура «Градизьк», що вийшла невеликим тиражем в 60-х роках ХХ століття, на сьогодні залишилася чи не єдиним дослідженням історії селища. Проте там майже не згадуються діячі, що залишили помітний слід не лише в історії Градизька, Полтавщини, України, але й у всесвітній історії, зокрема Григорій Линник – учасник експедиції на Північний полюс, сторіччя якої відзначалося у 2014 році; Борис Мартос – голова уряду УНР; Феодосій Ломака – учасник параду Перемоги у 1945 року, 70-річчя якого святкувалося цього року, Степан Усс, який загинув під Іловайськом у серпні 2014 року. Вивчення Їх внеску в ці історичні події новітньої історії обумовлена актуальність даного дослідження.
Перша російська експедиція на Північний полюс – важлива частина життя Г. Линника
Історія Градизька давня і цікава. Вона безпосередньо пов’язана з історією держав, до складу яких входило й наше селище. Тож її творили й наші земляки. Та, на жаль, відомостей про наших односельців, як учасників важливих історичних подій, зовсім небагато. Частково відомості про градижчан знаходимо в книзі В.Н. Жук та Г.П. Олексашенка «Градизьк», у багатотомному виданні «Історія Полтавщини» (авт. О. А. Білоусько, В.О. Мокляк, О.П. Єрмак, В.Я. Ревегук), у книзі «Історія міст і сіл України». Леонід Остроушко присвятив градижчанам книгу «Пивиха»: «Нотатки – роздуми про вірних друзів, про рідний край і дорогі батьківські пороги».
Градизьк багатий на талановитих людей, патріотів, сміливців, імена яких золотими літерами виписані на скрижалях пам`яті. Бурхливо тече ріка життя, залишаючи на сторінках історії факти, нові імена, долі цілого покоління. Якими були ці долі? Що залишили нащадкам у розбурханому подіями світі? Осмислити історію світу можливо через пізнання минулого своєї малої батьківщини: села, селища, краю, через дослідження долі особистостей.
Григорій Линник (ліворуч).
Початок ХХ ст. ознаменувався прагненням дослідити Північний полюс. І в 1912 році туди вирушила експедиція, яку очолив Сєдов. До цього на Північному полюсі вже побували американці Фредерік Кук і Роберт Лірі (1908,1909). У її складі був і градижчанин Григорій Линник. Мабуть, не випадково долі нашого земляка і Г. Сєдова перетнулися: у результаті дослідження було виявлено, що батько Георгія Сєдова був родом з Полтавської губернії.
Експедицію Г.Я. Сєдова називають «Першою російською експедицією до Північного полюса». Вона «готувалась» поспіхом – часу практично не було. Відкриття вирішено було приурочити до 300 – річчя правління Романових.
Фінансування Державна Дума не виділила, проте кошти знайшлися за рахунок пожертв: Микола ІІ – приватний внесок 10 тис. рубл., 12 тис. зібрали. Тим, хто давав пожертви, вручали знак «Жертвователю на экспедицию старшого лейтенанта Седова к Северному полюсу»: у центрі круглого жетона із темної бронзи серед полярних снігів на весь зріст – лижник. Жетон носили на біло-синій стрічці. Три знаки виготовили із золота.
Судно було орендоване – колишній норвезький звіропромисловий барк, стара шхуна «Святой великомученик Фока». Команда набиралася швидко, але були відсутні професіонали. До складу експедиції входили:
– Г.Я.Сєдов – керівник експедиції.
– Н.П. Захаров – капітан судна.
– Н. М. Сахаров – штурман корабля.
– М.В. Пінегін – художник, фотограф, кінодокументаліст.
– Григорій Линник – собаковод, (градижчанин).
Усього команда складалася із 15 чоловік.
27 серпня «Святой великомученик Фока» вийшов із Архангельська, маючи малий запас, на 25-30 днів ходу. Лікар Кушаков, уже в ході експедиції, подавав ситуацію з припасами так: «Искали все время фонарей, ламп, но ничего не находили…Треска оказалась гнилой…». На шляху судно потрапило в шторм і втратило дві шлюпки. На зимівлю судно зупинилось на Новій землі. П`ять чоловік екіпажу повернулось в Архангельськ в жовтні 1913року. Друга зимівля була в бухті острова Гукера (земля «Франца-Йосифа»).
Про експедицію розповідається у книзі Пінегіна «Записки Полярника». Доповнює її щоденник Линника. На честь Григорія Линника названий мис в заливі Сєдова на острові Норд, архіпелаг Норден – Шельга в 1939 році.
Градижчани – активні борці за волю й незалежність України
Багато що бачила і пережила градизька земля. Віками панував тут козацький дух. Чи не тому звідси вийшо немало видатних особистостей. Земляки добровольцями вступили у військо Богдана Хмельницького. Серед них було багато городян, які забезпечували переправу повстанців градизькими перевозами на правий берег Дніпра. Докочувалися сюди і громи гайдамаччини. Один із ватажків повстання, очолюваного Залізняком і Гонтою Семен Неживий стояв тут табором.
Жителі Градизька не раз виступали на захист своїх прав, ніколи не втрачали надії на краще майбутнє. Відомо, що разом із Матюшенком та Куликом матрос-градижчанин Іларіон Павлович Шестидесятний підняли повстання на панцирнику «Потьомкін». У цьому повстанні брав участь ще один наш земляк Хома Денисович Опришко. За це він півроку просидів у морській в’язниці, піддавався жорстоким катуванням.
Градижчани завжди були серед активних борців за волю й незалежність України. Зокрема, наш земляк Борис Мартос – громадсько-політичний діяч, учений-економіст, кооператор і педагог – став головою уряду УНР. У першому українському уряді він займав пост генерального секретаря земельних справ. Питання державного самовизначення України з перших днів Лютневої революції опинилося в центрі боротьби різних політичних сил. Масовий характер національно-визвольного руху, участь у ньому різних соціальних верств, об’єднаних прагненням позбутись імперської залежності, відновити українську державність, утвердити демократичний лад, свідчили про його переростання в національно-демократичну революцію.
«Уся свідомо й напівсвідома Україна за тих днів стала на коліна й молитовно, в захваті визволення, в запалі сміливості, у високій, піднесеній готовності до боротьби, до творчості заспівала «Ще не вмерла України і слава і воля», – так характеризував реакцію народу на проголошення Універсалу В. Винниченко. Перший універсал проголосив автономію України. А через кілька днів, 15 червня, був створений Генеральний секретаріат Української Центральної Ради на чолі з видатним українським письменником Володимиром Винниченком. До уряду ввійшов і градижчанин Борис Мартос.
За часів Директорії йому довелося очолювати міністерство фінансів у кабінеті В. Чехівського (до кінця січня 1919 р.), а потім в уряді С. Остапенка. Після призначення 9 квітня 1919 р. у Рівному прем’єром він зберіг за собою і цю попередню посаду. Очоливши РНМ, Б. Мартос діяв не лише як теоретик, але й як досвідчений практик-господар, забезпечуючи державний апарат та армію усім необхідним в складних умовах військового часу.
В оголошеній 12 квітня 1919 р. Декларації уряду йшлося про наміри будувати єдину самостійну й незалежну УНР, боротися за її утвердження без залучення «чужинської військової сили», а міжнародні договори укладати лише в разі визнання партнерами самостійності України і невтручання в її внутрішні справи. Прем’єрство Б. Мартоса припало на дуже важкий період українських національних змагань. Уряд під подвійним тиском поляків і більшовиків змушений був переміститися до кордону з Галичиною, а 17 травня 1919 р. уже знаходився на її території. У цей час Б. Мартос подав заяву про відставку, але залишився на посаді міністра фінансів в уряді і На цій посаді Б. Мартос залишався до кінця травня 1920 р.
Важливою подією у житті всього народу стала перемога над нацистською Німеччиною у Другій світовій війні. Цю тему сучасні історики вважають занадто складною і багатовимірною, тому в наукових працях останніх років набагато повніше й об’єктивніше розкриваються сторінки участі народу України в найбільшому конфлікті світової історії. Кожний п’ятий українець загинув у цій війні. 9 травня о 6 ранку по радіо країна дізналася про Велику Перемогу, повну капітуляцію і введення державного свята Дня Перемоги. Надвечір 9 травня відбувся наймасштабніший за всю історію СРСР Салют Перемоги.
Перший Парад Перемоги відбувся 24 червня 1945 року на Червоній площі. Рішення про його проведення Сталін прийняв 13 травня після розгрому останнього німецького угрупування. Готували перший Парад дуже ретельно. За спогадами ветеранів, репетиції проходили півтора місяця, відновлювали навички маршової ходи, навчали чеканити крок… Вибирали найкращих.
Розпочався Парад о 10 ранку, майже увесь час йшов дощ і навіть злива, що зафіксували кадри кінохроніки. У параді брали майже 40 тисяч осіб. Серед артилеристів був і градижчанин Феодосій Ломака. Приймав парад (що стало історичним нонсенсом) не верховний головнокомандуючий Й. Сталін, а маршал Г. Жуков, у присутності якого підписували акт про капітуляцію Німеччини. Командував парадом К. Рокоссовський. Завершувала марш колона особливо відзначених солдатів, які несли 200 опущених прапорів і штандартів німецьких військ. Прапори поваленого ворога були скинуті біля підніжжя Мавзолею і спалені, і першим із них – особистий штандарт Гітлера.
Здавалося, що на нашій землі ніколи вже не свистітимуть кулі, не плакатимуть матері, дружини за своїми синами і чоловіками. Але знову війна на початку ХХІ ст. … Конфронтація насильства в регіоні розпочалася в середині квітня 2014 року. У той момент озброєні групи проросійських активістів почали захоплювати адміністративні будівлі та відділи міліції у містах Донбасу: Слов`янську, Бахмуті (Артемівську), Краматорську. Українська влада у відповідь заявила про проведення Антитерористичної операції із залученням Збройних Сил. Поступово протистояння переросло у масштабний конфлікт. Російська Федерація поставляла на Схід зброю, допомагаючи сепаратистам. Ряд політиків називають події на Сході України «гібридною війною». Внаслідок війни в Луганській і Донецькій загинуло приблизно 9000 чоловік.
Одна з найбільших трагедій АТО – це Іловайський котел – чорний епізод війни. Іловайська трагедія стала наслідком реалізації плану, розробленого в червні 2014 року, який полягав у блокуванні військового державного кордону і утворенні кільця навколо Донецька, Луганська та інших міст. На блокування кордонів було кинуто бригади: 24-ту, 30-ту, 51-шу, 72-гу, 79-ту. Українська армія відчула серйозний спротив «ЛНР», «ДНР», які з допомогою російських найманців утримували майже 100 км ділянки державного кордону. Розстріл із «Градів» ще більше ускладнив ситуацію. В оточення потрапили тисячі українських бійців. «Зелений коридор» виявився фікцією. Вийти з Іловайського котла пощастило не всім. Волонтерська група протягом вересня по 10 жовтня 2014 вивозила 150 тіл убитих бійців. Були зібрані або ексгумовані на території так званого Іловайського котла останки більше 100 осіб.
Під час виходу з Іловайського котла загинув і наш земляк Степан Усс. Усього участь в АТО, за даними Градизької селищної ради, пройшли 72 односельці. Станом на 15 жовтня 2015 року в зоні АТО перебуває 43 чоловіки.
Таким чином, осмислити історію можна через пізнання минулого своєї малої батьківщини: села, селища, краю, через дослідження долі особистостей. Градизьк багатий на талановитих людей, патріотів, сміливців, які стали учасниками важливих історичних подій. Вони зробили вагомий внесок у розвиток держави. Їх імена залишаться не лише в пам’яті рідних та земляків, а й на сторінках історії.
